Генріх Гейне

ГЕНРІХ ГЕЙНЕ

(1797—1856)

Німецький поет, прозаїк, есеїст Генріх Гейне народився в ро­дині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті ван Гельдерн у місті Дюссельдорфі, на Рейні. Рейнська область була економіч­но більш розвиненою, ніж інші. Тут уже 1805року з приходом французьких військ були скасовані феодальні повинності й вве­дене більш прогресивне законодавство. Отож, з раннього віку Гейне мав змогу бачити не лише феодальну відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по 1812 рік Генріх на­вчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступний рік провів у кон­торі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. У 1816 році Генріх продовжив заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядь­ка — мільйонера Соломона Гейне.

Перший літературний виступ Гейне належить до 1817 року, коли в журналі «Гамбурзький страж» були надруковані його пер­ші вірші. Юнацька лірика Гейне була відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії.

На кошти дядька юнак вступив до Боннського університету (1819), звідки потім переїхав до Геттінгензького університету (1820), але змушений був полишити його у зв'язку з дуеллю. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У 1821 році всту­пив в Берлінський університет, де слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше Гейне висту­пив з глибоким аналізом німецьких філософських систем. У груд­ні 1824 році Генріх повертається до Геттінгензького університету. У цьому ж році його приймають у будинку Гете у Веймарі. У 1825 році Гейне захистив у Геттінгензькому університеті дис­ертацію на ступінь доктора права, а напередодні прийняв люте­ранство. Потім він багато подорожує, відвідуючи Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його до рішення поїхати до Франції.

Гейне прибув до Парижа 14 травня 1831 року. Все подальше жит­тя пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся поверта­тися, адже йому загрожував арешт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував у Німеччині два рази, щоб навіда­ти матір і улаштувати діла з видавцем (1844). У подальшому по­їздки до Німеччини були неможливими за станом здоров'я: у по­ета був параліч спинного мозку. У травні 1848 року він востаннє вийшов з дому, щоб відвідати Лувр. Решту років він був прикутий до ліжка. Проживаючи в Парижі, Генріх Гейне зустрічався з ба­гатьма видатними людьми: Оноре де Бальзаком, Жорж Санд, Гансом Крістіаном Андерсеном, Ріхардом Вагнером, Фердинанадом Лассалем і Карлом Марксом.

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу «Книга пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Грігом та ін. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, котрий пере­буває у глибокому розладі з навколишнім середовищем. Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасною лю­бов'ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеної любові у «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі. Ці настрої посилює романтич­ний образ самотньої сосни, відомий російському читачеві за зна­менитим перекладом М. Лермонтова. Якщо перші цикли «Книги пісень» написані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного таланту Гейне постала з усією яскравістю. Він уміє химерно поєднувати романтичні сни з точ­ністю і ясністю реалістичної деталі. Він майстерно користується іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову сам повертається до романтичних образів. Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.

Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична по­езія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику тра­диційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі по­етичні умовності, говорячи про свої почуття без риторики й пое­тики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його по­езії підкорили тодішнього читача. Гейне сприяв «спрощенню» лірики, з космічних висот і неозорої далечіні він переніс поезію у бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щи­рою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя «Книги пісень» Гейне. Лірич­ні вірші насичені ознаками повсякденності, котрі змушують пові­рити у щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой «Книги пісень», яким би не був щасливим, завжди пам'ятає, що це лише мить, а не одві­чне блаженство. Він знаходить у собі сили посміхнутися навіть коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. За­вдяки іронії Гейне піднімається над своїм ліричним героєм, автор завжди мудріший, аніж той, про кого він пише. Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у пер­шій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма бага­тьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні ві­рші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну і поетичну форму, чим автор і керується. Разом з тим в «Книгу пісень» увійшло багато віршів, котрі були напи­сані у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Моло­дий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.

«Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший роз­діл, «Юнацькі страждання», є найбільш романтичним. Перед нами — переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний ге­рой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу в світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Другий розділ, «Ліричне інтермецо», зображує страждання як одвічну, але за­вжди нову історію. Тому це примиряє страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне «сосна» — чоловічого роду, а «пальма» — жіночого ролу, і тематика має глибшу любовну спрямованість. У третьому розді­лі, «Повернення на батьківщину», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку пере­осмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лореляй. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш стан народною піснею. Лореляй втілює згубну силу любові, котрою вона наді­лена не зі своєї волі, адже любов — це складне, загадкове по­чуття, котре дуже важко збагнути. В останньому розділі — «Пів­нічному морі» — домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилю­вання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. Символічним, у цьому плані є вірш «Корабельна аварія», котрий переклав Ф. І. Тютчев.

У 1826—1831 роках Гейне пише «Подорожні картини» — серію художніх нарисів, у котрих на перший план виходить осо­бистість автора, це пристрасний, допитливий спостерігач, який під­дає критиці сучасну йому дійсність. Мандрівка Гарцом слугує для автора приводом, щоб висловити свої думки про різні сторони громадського, політичного й культурного життя Німеччини.

У 30-ті роки почалась бурхлива публіцистична діяльність Гей­не. Він друкує серію статей, у котрих знайомить німецького чита­ча з Францією часів Липневої монархії. Коли восени Гейне здій­снив поїздку до Німеччини, він відчув, як змінився за ці роки: набув великого суспільного досвіду, оволодів передовими ідеями свого часу. Після повернення поета з Німеччини у грудні 1843 ро­ку він зустрівся з молодим політичним мислителем Карлом Марк­сом. Між ними встановились тісні дружні стосунки. Важливу роль відіграло знайомство з ученням утопічних соціалістів, осо­бливо Сен-Сімона. Ідеї Сен-Сімона знайшли відображення у першому розділі його нової поеми «Німеччина. Зимова казка» (1844). Сюжетом її послужила мандрівка письменника Німеччи­ною. У ній прихований гострий політичний конфлікт. Образ бать­ківщини Гейне змалював у чіткому часовому й просторовому ви­мірі. Простір поеми — це територія Німеччини, кожен новий розділ — це нове місце, водночас реальне й умовне. У центрі авторської уваги — сучасність, хоча він іноді звертається до на­полеонівської епохи або до давнини, котра стала вже міфами та легендами.

Повстання ткачів влітку 1844 року сколихнуло всю Німеччи­ну. Ця подія знайшла відображення у творчості багатьох поетів і художників, котрі прагнули викликати співчуття до тяжкої долі ткачів. Гейне відгукнувся на цю подію віршем «Сілезькі ткачі» (1844).

В останнє десятиріччя життя поет був прикутий до ліжка, ці вісім років він називав «матрацною могилою». Події в Німеччині глибоко хвилювали поета. Він звинувачує боягузливу німецьку буржуазію, її зрадницьку поведінку під час революції. Тяжкі роздуми викликає поразка революційних сил Німеччини та Угор­щини («У жовтні», 1849). Збірка «Романцеро» (1851) відбиває настрої гіркоти, його погляд на хід історії стає песимістичним.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Книга пісень», «Подорожні картини», «Німеччина. Зимова казка» «Сілезькі ткачі», збірка «Романцеро».

ЛІТЕРАТУРА: І. Гиждеу С. П. Лирика Генриха Гейне.— М.,1983; 2. Стадни-ков Г. В. Генрих Гейне.— М.,1984.